З  презентації  книги про  етногенез  гагаузів

У заключний день проведення загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання» в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького відбулася презентація книги, що серед інших отримала відзнаку конкурсу: «Шлях до себе: аспекти історії, культури, демографії, етнографії, етногенезу гагаузів» (Кишинів, 2009). Її автор — доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії, держави і права АН Республіки Молдова Ольга Радова-Каранастас.
Учасників зустрічі привітали заступник директора ОННБ  ім. М. Горького Ольга Бельницька, голова Гагаузького національно-культурного товариства «Бірлік», депутат Одеської облради Петро Волков, почесний гість бібліотеки, професор Стамбульського університету Буніамін Ацгюльтенкін, організатор конкурсу, голова Одеської обласної організації НСЖУ Юрій Работін, а також його переможці — представники українських громадських організацій Республіки Молдова, журналісти.
Ольга Радова-Каранастас ознайомила присутніх зі змістом книги, акцентувавши увагу на головних аспектах. Судячи з назви, статті збірника присвячені широкому спектру проблем, пов’язаних з етногенезом гагаузів, їх розселенням і минувшиною. Науковець здійснила певний прорив у вивченні історії переселення гагаузів з Балкан у південну Бессарабію (Буджак), продовживши біографію співплемінників принаймні на півстоліття (з кінця XVIII). У цьому їй допомогли нові архівні джерела, в тому числі й турецькі.

Крім наукових, видання, на мою думку, має й певні ідеологічні та політичні цілі: підвищити рівень національної свідомості свого етносу, сприяти його консолідації, закласти основи націєтворчої ідеології, привернути увагу світової спільноти до проблем збереження й розвитку гагаузького народу.
У книзі, окремі розділи якої подані чотирма мовами (турецькою, російською, гагаузькою та англійською), містяться матеріали, підготовлені на основі документів архіву Республіки Молдова та Османського архіву Республіки Туреччина. Ці знахідки дозволили авторові зробити унікальні повідомлення про будинок-музей у Стамбулі одного зі сподвижників Петра І Дмитра Кантимира, а також про поетичний твір Вусланти Алі бейя «Про Чигиринську битву» часів «Руїни» (1678 рік). Останній твір писаний літературною староосманською мовою, що виникла в добу Середньовіччя на тюркській основі та позначена арабо-перськими впливами. До речі, Ольга Радова-Каранастас — одна з небагатьох у Молдові, хто здійснює переклади цією мовою.
 

Як уже мовилося, збірник носить науково-публіцистичний характер. Окремі статті присвячені розв’язанню мовної проблеми, яка для етносу, розділеного в результаті розпаду чергової (після Візантійської, Османської й Російської) імперії кордонами України й Молдови, є доволі актуальною. Основне питання — збереження етнонаціональної однорідності гагаузів в умовах нових національних утворень на теренах СРСР. У цій ситуації, як це не дивно, збереження своєї ідентичності частина гагаузької інтелігенції вбачає не стільки в опануванні рідної, себто гагаузької, мови, скільки російської, цитую: «Продолжение обучения на русском языке оставляет гагаузам Молдовы шанс на сохранение этнокультурного единства с гагаузами, проживающими в пределах Украины. Кроме того, есть надежда, что на государственном уровне будет достигнута договоренность, и в Украине обучение в школах с гагаузким контингентом (по родному гагаузкому языку) будет вестись по программам, утвержденным в Республике Молдова…». Складається враження, що деякі науковці ще живуть у віртуальному просторі колишнього СРСР і сприймають існуючі кордони й державність як щось умовне. Подібні пасажі політизують це питання, що дещо знижує наукову цінність збірника в цілому, спонукаючи до певних роздумів.

Безперечно, що вивчення державної мови для національних меншин є важливою умовою їхнього розвитку, інтеграції в суспільство, здобуття ними повноцінної освіти. Зрештою, це й повага до національно-культурної унікальності народу, з яким доводиться жити пліч-о-пліч і виробляти спільні суспільні блага. Одночасне ж вивчення кількох мов (української, російської, гагаузької та однієї з європейських) для держави й даної національної меншини є справою багатозатратною. Можливе, на моє переконання, хіба що поетапне, а також на факультативній основі опанування однієї з іноземних мов, у тому числі й російської. Наведені ж у книзі пропозиції з усією очевидністю говорять на користь того, що таким чином гагаузів прагнуть інтегрувати швидше в російський простір. Враховуючи передвиборні спекуляції на мовній проблемі в Україні, такі зовнішні і (потенційно) внутрішні позови не сприятимуть консолідації суспільства.
Повертаючись до конкурсу, на якому згадана книга була відзначена дипломом, хотілось би сподіватися, що в наступному турі від цього автономного утворення на території Молдови вже будуть представлені твори саме українською мовою, адже, як запевняє автор, українцям, як й іншим національностям, у Гагауз Ері забезпечено вивчення рідної мови.
На завершення презентації присутні на ній представники українських організацій Молдови подарували бібліотеці відзначені на конкурсі видання про життя української громади цієї республіки. Серед них — «Українці Молдови. Історія і сучасність» та «Українська палітра Молдови», а також «П’ять сторінок життя» Євгена Осередчука. Ці високої поліграфічної якості книги, що були видані за підтримки Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Республіці Молдова, вручили автори — редактор першої з названих книг, доктор історії, голова громади ім. П. Могили м. Кишинева Віктор Кожухар та художник і журналіст Євген Осередчук.

Володимир КУДЛАЧ.
НА ЗНІМКУ: Буніамін Ацгюльтенкін, Петро Волков та Ольга Радова-Каранастас під час презентації видання.